(Рубрика «Точка зору»)

У 2024 році можна обійняти чотири великі політичні посади: президентство в Єврокомісії та Європейській раді, які зараз обіймають Урсула фон дер Ляєн і Шарль Мішель відповідно, а також посаду глави зовнішньої політики блоку, яку останні п’ять років обіймав Жозеп Боррель. А також в іншій частині бельгійської столиці НАТО шукає заміну Єнсу Столтенбергу на посаді генерального секретаря, причому норвежець залишає цю посаду після десятиліття біля керма НАТО.

Два саміти ЄС у червні, які вже заплановані на 17 і 27 червня, за участі 27 глав держав і урядів ЄС вирішать щодо розподілу трьох посад під час закритих переговорів. Це складна головоломка, у якій відбиратимуть кандидатів, які відображатимуть баланс між статтю, політичною приналежністю (часто розділеною між загальноєвропейськими політичними партіями, що представляють правоцентристські, лівоцентристські та ліберальні), та географію.

Президент Єврокомісії зазвичай походить від політичної групи, яка набирає найбільшу кількість голосів на парламентських виборах, що відбудуться в усьому блоці 6-9 червня. На останніх чотирьох виборах це була правоцентристська Європейська народна партія (ЄНП), і опитування показують, що вона на шляху до перемоги і цього разу.

Їхнім головним кандидатом, коронованим на конгресі ЄНП у Бухаресті минулого тижня, є Урсула фон дер Ляєн. Логіка підказує, що вона ще п’ять років очолюватиме Єврокомісію.

Ось тут і з’являється президент Румунії Клаус Йоганніс, який залишає свою посаду. Минулого тижня він офіційно заявив, що хоче стати генсекретарем НАТО.

Ця позиція офіційно відокремлена від трьох позицій ЄС. Але враховуючи, що 23 із 27 країн-членів ЄС також належать до військового альянсу і що генеральний секретар НАТО має бути європейцем, дві організації полюють за кандидатами в тому самому середовищі.

Враховуючи, що 23 із 27 країн-членів ЄС також належать до альянсу і що генсекретар НАТО має бути європейцем, дві організації полюють за кандидатами в тому самому середовищі

Джерела в НАТО кажуть, що вони хочуть, щоб рішення було ухвалене в квітні, задовго до вашингтонського саміту НАТО в липні і – що важливо – задовго до того, як процес стане «надто заплутаним» у власному графіку набору кадрів ЄС.

Лише кілька тижнів тому Німеччина, Франція, Британія та США (відомі під загальною назвою «четвірка»), а також до 17 інших країн, переважно на Заході, об’єдналися за прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте, що йде у відставку.

У Брюсселі він вважався надійною парою рук із великим досвідом, якого любили у Вашингтоні та відомий умілим спілкуванням із колишнім президентом США Дональдом Трампом.

Кандидатура Йоганніса також ставить ще цікаве запитання: чи він – «східна» людина, яка обійме одну з чотирьох головних вакансій?

«Східний» тут далекий від узгодженого географічного чи політичного поняття, але він охоплює країни колишнього радянського блоку чи колишньої Югославії, які приєдналися до ЄС (і НАТО) за останні 25 років: Болгарію, Хорватію, Чехію, Естонію, Угорщину, Латвію, Литву, Польщу, Румунію, Словаччину та Словенію (і, додатково для НАТО, Албанію, Чорногорію та Північну Македонію).

Жоден генсекретар НАТО ніколи не був представником жодної з цих країн. У 2019 році, коли ЄС востаннє вибирав трьох керівників, східний фланг був повністю пропущений.

Насправді єдиним «східняком», який коли-небудь обіймав високу посаду в Брюсселі, був нинішній прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, який був президентом Європейської ради з 2014-го по 2019 рік.

Отже, одна з чотирьох позицій, які пропонуються у 2024 році, дійсно має піти на схід.

Деякі аргументи дійсно на користь Йоганніса.

Марк Рютте, який підтримує Україну, все ж вважається «м’яким» щодо Росії

Уже було три нідерландські генеральні секретарі НАТО. Нідерланди намагалися витрачати 2 відсотки ВВП на оборону, що є метою НАТО протягом більше десяти років, і це вдалося багатьом східноєвропейським країнам, враховуючи Румунію Йоганніса.

Рютте, який підтримує Україну після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, вважається «м’яким» щодо Росії. Його підтримка газопроводу «Північний потік-2» російського «Газпрому» є яскравим прикладом.

Потім потрібна одностайність. Усі 32 країни-члени НАТО мають бути за одне. Угорщина вже дала зрозуміти, що вона проти Рютте, особливо після незліченних суперечок між Гаагою та Будапештом щодо угорського верховенства права.

Туреччина не висловила свою позицію, але в Анкари були власні проблеми з Рютте, зокрема, після спроб Туреччини кілька років тому провести політичні мітинги в Нідерландах, в результаті чого Гаага заборонила перебування турецьким офіційним особам.

Як нещодавно сказав мені один офіційний представник НАТО, «Туреччина та Угорщина показали вступом Швеції до НАТО, що вони готові пройти зайву милю й більше, щоб отримати те, чого хочуть». Залишається питання: чи вони хочуть Йоганніса?

Офіційні особи НАТО, схоже, погоджуються, що Рютте переможе. Важко обійти «четвірку».

Дехто в Брюсселі каже, що фон дер Ляєн зробила Єврокомісію надто сильною та керує нею залізною рукою

Крім того, в деяких колах крок Йоганніса виглядає дещо відчайдушним і висловлюють роздратування, що процес відбору в НАТО тепер може тривати місяцями. Інші були досить збентежені планом Йоганніса з 10 пунктів, представленим у Politico 13 березня, який включав те, що військовий альянс вже робить.

У Брюсселі припускають, що насправді Йоганніс не прагне отримати роль в НАТО, а скоріше виставляє себе на «вітрину» на одну з трьох посад в ЄС.

Річ у тім, що він належить до ЄНП, як і фон дер Ляєн. Якщо вона отримає посаду голови комісії, навряд чи інший кандидат від ЄНП зможе отримати щось інше.

Лівоцентристський Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D), швидше за все, посяде друге місце на виборах до Європарламенту і вимагатиме Європейської ради або зовнішньополітичної посади. Ліберали (Renew) або більш консервативна та євроскептична група ECR також можуть визначити свої позиції, залежно від голосування в червні.

Більшість інших жителів Сходу, які, можливо, прагнуть отримати роботу в ЄС, також належать до ЄНП. Є прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович; болгарський директор-розпорядник МВФ Крісталіна Георгієва; міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський; його литовський і латвійський колеги Габріеліус Ландсбергіс і Кріш’яніс Карінс відповідно.

Фон дер Ляєн вважається успішним президентом Єврокомісії, особливо за її непохитну підтримку Києва. Але дехто в Брюсселі ставиться до неї трохи зневажливо: існує занепокоєння, що вона зробила Єврокомісію надто сильною та керує нею залізною рукою, не дозволяючи іншим комісарам сяяти.

Потім є питання з Європарламентом. Кандидатура голови комісії має бути затверджена більшістю голосів євродепутатів. Минулого разу фон дер Ляєн обійшла на вісім голосів. Цього разу може бути ще щільніше.

Можливо, це означає, що настав час для консенсусного кандидата. І це може бути Йоганніс або хтось інший зі східної частини Європи.

Рікард Юзвяк ​– редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода